Методичні проблеми, над якими працює педагогічний колектив
Створення умов для рівноправного доступу дошкільнят до якісної освіти.
Удосконалення форм, методів і прийомів роботи з дітьми відповідно до новітніх наукових досягнень, реалізовуючи гуманно – особистісний підхід до дитини.
Розвиток творчих здібностей та нахилів.
Провідний напрямок діяльності:
* Виховання гармонійно і різнобічно розвиненої особистості, створення сприятливих умов для реалізації кожною дитиною свого природного потенціалу та інтелектуального розвитку.
* Становлення духовної особистості на засадах християнського виховання та традиційних національних цінностей.
* Формування здорового способу життя, бережливого ставлення кожної дитини до власного здоров'я.
Педагогічний колектив успішно впроваджує в практику освітні програми " Українське дошкілля"," Впевнений старт ", авторські програми та педагогічні інновації.
З метою забезпечення єдиних вимог і наступності сімейного та суспільного виховання, надання психолого - педагогічної допомоги батькам, в ДНЗ діє консультативний центр.
Методична робота закладу В ДНЗ №143 багато уваги приділяється розвитку творчого потенціалу в умовах дошкільного закладу:
- Створення умов для розвитку творчого потенціалу дітей
- Реалізація розвитку творчого потенціалу дітей
- Практичне застосування психолого-педагогічних знань під час роботи з дітьми
- Рівень досягнень дітей в різних аспектах творчого прояву
- Спільна робота дитячого садка і сім’ї з питань розвитку творчих здібностей кожної дитини.
В групах дошкільного закладу створено належні умови щодо розвитку творчого потенціалу дітей. Запорукою успіху педагоги вбачають у широкому підході до рішення даної проблеми. А саме:
• Сприяють творчому процесу життя і діяльності дітей.
• Ставлять дітей у ситуації пізнавальної, художньої, моральної творчості.
• Проводять спеціальну роботу на заняттях, в іграх, тощо; націлену на розвиток творчості, яка органічно входить в життя дитини.
• Організовують цікаве змістовне життя дитини в дошкільному закладі, збагачують його цікавими враженнями, забезпечують емоційно-інтелектуальний досвід.
• Враховують індивідуальні особливості дитини (темперамент, характер, здібності психічних процесів, настрій, соматичний стан) при цілеспрямованому формуванні творчих здібностей.
• Забезпечують атмосферу творчості (довірливе спілкування, співпраця, співчуття, віра в сили дитини, підтримка при невдачах, радість від досягнення).
• Використовують методи і прийоми комплексно і системно, що виховує у дітей гнучкі й варіативні вміння та узагальнені навички.
• Інтегрують різні види дитячої діяльності, що дає змогу виявити різнобічні нахили та здібності дітей.
• Мотивують завдання, роблять пропозицію різних мотивів, що підводить дітей до прийняття завдання, поставленого дорослим.
• Надають дітям можливість проявити творчість, опираючись на власний досвід.
• Організовують в групі та приміщеннях дошкільного закладу розвивальне, доступне, варіативне, мобільне, трансформоване середовище.
Для реалізації завдань творчого розвитку облаштовано відповідні осередки: театралізованої, зображувальної, художньо-мовленнєвої, музичної, інтелектуальної та рухливої діяльності, що дає можливість дітям повноцінно розкрити свої здібності і проявити свої таланти.
Багато уваги приділяється розвитку інтелектуальних здібностей. З раннього віку вихователі вчать дітей розмірковувати, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, збагачують словниковий запас дітей, вчать дітей висловлювати власну думку, підводять їх до полілогу в комунікативно-соціальній сфері, використовують творчі завдання, які потребують розумових зусиль, підтримують креатині рішення, оригінальні ідеї. В кожній групі виготовлено та придбано різноманітний дидактично-розвивальний матеріал, який відповідає віковому етапу розвитку дитини і спрямований на вдосконалення інтелектуальної сфери. Віддавати дітям найкраще, найнеобхідніше, підтримувати обдарованих, зацікавлювати здібних, всебічно розвивати кожного – щоденне завдання педагога.
Як відомо тільки творчий педагог може виховати творчу особистість, і тому педагоги усіх вікових груп постійно поповнюють свої психолого-педагогічні знання щодо виховання творчої особистості, намагаючись проявити, в першу чергу, свої таланти та обдарування. Майже всі педагоги закладу прагнуть сприймати нове, розмірковувати над ним та вкладати у свій особистий «багаж»; мають власні ідеали, віру, переконання щодо становлення творчої особистості; дотримуються правила: розум розвивається не запам’ятовуванням, а розмірковуванням. 
Підготовка дитини до шкільного життя
Проблема підготовки дитини до шкільного життя ніколи не виходила з рангу актуальних. Сьогодні її значимість підсилюється ще й особливим розумінням ролі дошкільного дитинства у становленні особистості. Життя переконливо стверджує, що це той віковий період, який забезпечує саме загальний розвиток дитини, що є фундаментом для надбання надалі будь-яких спеціальних знань, умінь, навичок і оволодіння різними видами діяльності. Звідси і відповідна значимість повноцінної реалізації завдання дошкільного виховання - всебічне сприяння розвитку дитячої індивідуальності, забезпечення розвитку тих психічних новоутворень, які є основою саморозвитку дитячої особистості. Саме вони і забезпечують їй нормальне входження у наступний тривалий, важливий і складний період шкільного навчання.
Говорячи про готовність до шкільного учіння, важливо насамперед діагностувати рівень дошкільної психологічної зрілості, а не шкільної. Цілком зрозуміло, що лише психологічно зрілий дошкільник здатний до соціальної адаптації і адекватного входження у навчальну діяльність школяра. Найпершим питанням тут є грамотне визначення змісту поняття «дошкільна зрілість» у психологічному і фізіологічному сенсі. Відомо, що дошкільну зрілість психологи визначають як цілісний психічний стан дитини-дошкільника з оптимальним рівнем розвитку якісних новоутворень, для яких дошкільний період є сенситивним. Основними серед них є такі:
• сформовані соціальні емоції, здатність до емоційної децентрації вміння стати на позицію іншого, відчути його настрій, здатність відгукнутися на переживання співчуттям, співучастю (здатність до емпатії як афективно-пізнавальне утворення);
• розвинута уява;
• достатній рівень розвитку наочно-образного мислення;
• довільність психічних процесів та саморегуляція;
• сформовані мотивація комунікативної соціальної активності;
• адекватна самооцінка.
У реальному житті дорослі, турбуючись про підготовку дитини до школи, найменше уваги звертають на ігрові дії дитини. А між тим психолого-педагогічна наука і практика щораз стверджують, що у дитини, яка не «прожила» повноцінно всі етапи розвитку власної ігрової діяльності від маніпулятивних ігрових дій до ігор за правилами, значно затримується формування відповідної мотивації учіння. Такі діти, за твердженням видатного психолога Лева Виготського, не піднялися до кризи семи років, коли гра вичерпує свої розвивальні можливості, істотно виділяється роль правила, а «зоною найближчого розвитку» стає учіння.
Власне, так звана «вхідна» шкільна діагностика має виявляти, наскільки повноцінно дитина прожила попередній період розвитку. Міцно закарбоване у свідомості і відповідних чиновників, і пересічних дорослих визначення дошкільного дитинства як підготовчого етапу до шкільного навчання було спричинено поширенням у практиці дитячих садків формалізованої і чітко регламентованої системи навчання дітей, яке за більшістю ознак подібне навчанню у першому класі школи. Розгорнута справедлива критика такого підходу на ґрунті визначення самоцінності дошкільного дитинства породжує інший перекіс - майже повну відмову від систематичного, спеціально організованого навчання, намагання замінити його грою, вільною імпровізованою діяльністю з дітьми. При цьому є загроза не скористатися можливостями сенситивного періоду природного розвитку навчальної діяльності дитини на етапі інтенсивного присвоєння нею громадського досвіду, що може призвести в майбутньому до виникнення труднощів при формуванні навчальних умінь та навичок у період шкільного життя.
Водночас виникає небезпека і для самої ігрової діяльності. Переважна спрямованість на розв'язання дидактичних завдань руйнує гру як дитячу самодіяльність, як засіб самовираження особистості дитини. Усе це, врешті решт, завдає серйозної шкоди розвитку дитини. Адже гра для дошкільника - діяльність, що забезпечує розвиток основних новоутворень, які в інших видах діяльності повноцінно не формуються. Маємо на увазі передусім уяву, довільність, саморегуляцію, мотиваційну основу комунікативної соціальної активності, самооцінку. Саме тому характер провідної діяльності дошкільника і є головним показником психологічного віку дитини.
Визначення параметрів дошкільної зрілості
У психолого-педагогічних і методичних посібниках сьогодні можна зустріти кілька різних схем визначення параметрів дошкільної зрілості. Щоправда, більшість з них носять назву «параметри шкільної готовності». Саме тому основними показниками в них служать ті новоутворення, які за логікою законів психічного розвитку з'являються лише у процесі самого учіння в школі, а не в дитячому садку. Для визначення дошкільної зрілості має йтися про якісні новоутворення, притаманні саме дошкільному дитинству, які на етапі вступу у шкільне життя досягають оптимальної зрілості.
Для успішного учіння в школі істотне значення мають такі пізнавальні здібності: здатність самостійно аналізувати ситуацію; здатність виявляти якості, істотні для виконання завдання; розвиток децентрації - вміння змінювати свою точку відліку при виконанні наочних завдань і в ситуаціях спілкування; розвиток задумів - уміння створювати ідею майбутнього продукту та план її реалізації.
Неабияку роль в оволодінні учінням відіграє уява. Це насамперед незамінний місточок між образним і понятійним, логічним мисленням. Уява - один із важливих психічних процесів, що безпосередньо бере участь у будь-якому творчому процесі людини на різних етапах її життя та забезпечує засвоєння різних форм людської культури в онтогенезі. Уява формується разом із допитливістю дитини ще в ранньому віці, але свого інтенсивного розвитку й особливого значення набуває саме у дошкільному віці. Завдяки уяві дошкільник оволодіває сферою свого можливого майбутнього, будь-яка дитяча діяльність (малювання, ліплення, конструювання тощо) набуває цілеспрямованого характеру.
Вступ дитини до школи означає для неї перехід до нового за змістом життя - навчальної діяльності, а для неї самої - до учіння. Це потребує відповідних змін у свідомості, у ставленні до навколишнього світу, до інших людей і до самої себе. У ході освітнього процесу в дошкільному закладі свідомість дитини має бути підготовлена до сприйняття учіння як соціально значущої діяльності, так само важливої, як праця дорослих.
Перехід дитини у школу необхідно розглядати не як зміну ігор і занять у дитячому садку на серйозну роботу на уроці і необхідність виконувати домашні завдання. Це початок нового етапу у житті дитини. Відбувається зміна всього способу життя, турбот і інтересів дитини, її діяльності, самопочуття у новому колективі однолітків, відносин з людьми, що її оточують, і, зрештою, власної соціальної позиції. Цей новий етап життя вимагає точного і постійного дотримання досить жорсткого порядку в часі, використання і збереження речей теж у певному порядку. Сама навчальна діяльність, яка є провідною для школярів, теж регламентована: потрібно писати лише ті знаки, і так, і там, і в тій послідовності, як диктує вчитель. Шкільному життю має підпорядкуватися весь час дитини, весь новий розпорядок дня. Різко змінюється мікроклімат, зміст і характер взаємин дитини з близькими дорослими, новими товаришами по класу, дорослими у школі.
Усі ці нові деталі дитячого життя природно змінюють і ставлення дитини до себе: поступове усвідомлення нових обов'язків, нових прав, нового статусу «я - школяр» - перший крок до шкільної зрілості.
Майстерність виховного впливу дорослих, як неодноразово наголошував Григорій Костюк, полягає у пробудженні й спрямуванні саморуху, саморозвитку, самостійної діяльності дитини, її пізнавальної активності, творчої ініціативи у розв'язанні як життєвих, так і спеціально створених дорослим ситуацій. У дошкільному дитинстві пізнавальний інтерес виникає й розвивається не сам собою, а лише за умови спілкування з близькими дорослими, які і є прикладом для наслідування.
ДЕСЯТЬ КРОКІВ ДО ПИСЬМА
«Пиши рівно! Старайся! Брудно!» — чи знайдуться серед нас щасливчики, у чиїх зошитах у початкових класах не зустрічалися б подібні вчительські ремарки. Проте першокласник зазвичай не зовсім розуміє, що конкретно потрібно зробити, щоб вчителька була задоволена. Та й батьки зчаста не знають, як допомогти малюку освоїти пропис. Тож нерідко усе сходить на гримання, сльози й сварки, а почерк у дитини так і залишається негарним
Невже людство й досі не винайшло способу, як зробити навчання письма не таким складним та ефективнішим? Звичайно, такий спосіб є. Секрет у тому, щоб правильно організувати процес підготовки до письма. Щоб дитина могла вільно оволодіти необхідними для письма навичками, потрібно дотримуватися певної послідовності. Для цього розроблено спеціальну систему вправ, розбиту на десять етапів або кроків. Тож завдяки такій системі роботи у майбутнього першокласника поступово сформуються необхідні для письма навички і, прийшовши до школи, він без особливих труднощів виконуватиме завдання у прописах. Зупинимося на кожному кроці детальніше.
Крок 1. Учимо дитину правильно сидіти
Ще до того, як дитина почне оволодівати навичками письма, необхідно привчити її правильно сидіти. Бо неправильна поза не лише нашкодить зору і поставі дитини, а й перешкоджатиме формуванню у неї правильних рухів, необхідних для письма. Тож не сподівайтеся, що дитина, сидячи у неправильній позі за столом, швидко навчиться писати. Виправити ж неправильну позу, коли малюк вже звикне до неї, не просто важко, а практично неможливо.
Тому необхідно одразу ж привчати дошкільника дотримуватися таких нескладних правил:
· сидіти прямо;
· спиратися на спинку стільця;
· не спиратися грудьми на стіл;
· ноги тримати прямо, з упором на підлогу або підставку (якщо стілець занадто високий);
· тулуб і голову тримати рівно;
· обидві руки — на столі, при цьому лікті виступають за край столу;
світло при роботі падає зліва (у шульг — справа).
Крок 2. Учимо дитину правильно розміщувати зошит і тримати ручку
Від розміщування зошита на столі та уміння правильно тримати ручку залежить не лише почерк, а й постава дитини. Тому допоки цей етап не буде твердо засвоєний, не варто переходити до наступного. Зауважте, праворукі й ліворукі діти мають по-різному розміщувати зошит на столі і тримати ручку.
Поради для праворукої дитини:
• зошит слід трохи нахилити вправо, щоб його нижній лівий край був на рівні середини грудей. Таке положення зошита дасть змогу вільніше пересувати руку вздовж рядка;
• зошит спочатку потрібно підтримувати лівою рукою знизу, а коли сторінку буде майже заповнено — зверху;
• ручку слід класти на лівий бік середнього пальця. Вказівним пальцем потрібно притримувати ручку згори, великим — з лівого боку. Усі три пальці мають бути злегка зігнуті. Вказівний палець не повинен прогинатися. Рука під час письма має спиратися на верхній суглоб загнутого всередину мізинця. Вказівний палець слід тримати на відстані 2 см від кінчика стержня.
Поради для ліворукої дитини:
• зошит слід розмістити ближче до лівої руки і трохи нахилити вправо;
• ручку потрібно брати трохи вище — на відстані 3—4 см від кінчика стержня. Вказівний палець потрібно практично не прогинати. Ручку слід класти плоскіше вздовж великого пальця. Кута між ручкою і кистю практично не повинно бути.
Крок 3. Учимо дитину малювати прямі лінії
У 5—6 років, коли починається підготовка до письма, у дітей ще не сформовано поняття «вгору» і «вниз», «справа» і «зліва», «посередині». Зчаста, навіть прийшовши до першого класу, діти просто не розуміють, що має на увазі вчитель, кажучи, наприклад: «Заокруглюємо донизу і вліво».
Тож спочатку дитина має освоїти поняття «вгору», «вниз», «справа», «зліва», «посередині» у грі, без графічних рухів (див. Додаток). Коли вона зрозуміє, чого від неї хочуть, слід запропонувати їй з'єднати точки за стрілочками у заданому напрямку: «вгору», «вниз», «вправо», «вліво».
Увага! Необхідно домагатися, щоб рух дійсно починався і закінчувався у заданій точці.
Дошкільник має навчитися розрізняти, розуміти і відчувати, що його рука дійсно може вільно рухатися у різних напрямках.
Крок 4. Учимо дитину малювати паралельні лінії
Непаралельність штрихів — найчастіше порушення почерку. До того ж зазвичай діти не розуміють, чому вони пишуть негарно, а дорослі не можуть їм цього пояснити. Домагатися паралельності за допомогою трафаретів і косих лінійок безглуздо, бо коли дитина перейде до роботи на аркуші без розлініювання, потрібно буде освоювати навичку наново. Ліпше відпрацювати її на до письмовому етапі.
Для цього поясніть дитині, що таке паралельні лінії. Найпростіше визначення — рівні лінії на однаковій відстані одна від одної.
Поясніть і покажіть, що всі вертикальні і навскісні штрихи потрібно писати тільки зверху вниз, а горизонтальні — тільки зліва направо.
Найефективніший спосіб тренування — штрихування.
Увага! Для роботи обирайте невеликі малюнки, щоб штрихові лінії не були занадто довгими. Важливо не багато штрихувати, а робити все правильно.
Крок 5. Учимо дитину малювати півовали
Півовали — складова частина як друкованих, так і письмових букв. Малювати ці елементи дитині досить складно, оскільки потрібно враховувати:
• орієнтування у просторі;
• співвідношення висоти і ширини.
При виконанні таких фігур необхідно звертати увагу на положення руки: кисть має спиратися лише на мізинець.
Крок 6. Учимо дитину малювати круги і овали
Щоб круг або овал не перетворювалися на карлючки, необхідно витримати чітку траєкторію руху, що для дитини 6 — 7 років досить складно.
Тож для тренування навички корисно «розкручувати» і «закручувати» спіралі.
Щоб побачити і чітко зрозуміти, чим відрізняються круг і овал,
корисно малювати ці фігури поруч і порівнювати.
Крок 7. Учимо дитину малюват зигзаги і прямі
Нерідко дитина непогано оволодіває написанням окремих букв, але при спробі написати слово перші декілька букв зазвичай правильні, а от наступні стають меншими, змінюється нахил, пропорції. Це відбувається через те, що дитина не вміє вільно рухати руку вздовж рядка, напружує її, жорстко спирається на мізинець або на всю руку.
Щоб цього не сталося, треба на попередньому етапі навчити дитину вільно рухати руку вздовж рядка. Для цього варто обирати великі графічні елементи: «хвилі», «хмари», «дороги з гірками». Спочатку слід запропонувати дитині «проїхати широкою дорогою», потім — «вузькою стежиною». Потрібно розпочинати з пунктирних ліній, а коли вони почнуть виходити, можна вчити дитину виконувати суцільні лінії, не відриваючи руки.
Крок 8. Учимо дитину розрізняти та писати елементи друкованих букв
Ознайомлення дитини з алфавітом рекомендуємо поєднувати з аналізом елементів букв та їхніх з'єднань, конструюванням букв із сірників або з інших матеріалів.
На цьому етапі дитині необхідно зрозуміти, що таке робочий рядок, його нижня і верхня межа, серединна лінія. Написати навіть найпростіші і добре відпрацьовані елементи друкованих букв у робочому рядку — нове й досить не просте завдання для 6—7-річної дитини.
Під час цієї роботи діти усвідомлюють, що «палички» і «кружечки», які вони пишуть, — це елементи букв. Оволодівши конструюванням друкованих букв, засвоївши спосіб їх розміщення у рядку, дитина легко вчиться робити те саме і з письмовими буквами.
Крок 9. Учимо дитину писати друковані букви
Коли восьмий крок засвоєно, дитині нескладно навчитися писати друковані букви у рядку. Щоб закріпити зоровий образ букви і уникнути механічного копіювання, корисно виконувати завдання типу «допиши букву». Точки початку руху і стрілки допомагають сформувати правильну траєкторію рухів при письмі.
Крім того, при виконанні таких завдань:
• закріплюється зоровий образ букви;
• удосконалюється система рухової координації;
• відпрацьовується уміння чітко виконувати інструкцію, визначати послідовність дій.
Крок 10. Учимо дитину писати елементи письмових букв
Фактично, дев'ятий крок завершує дошкільний етап підготовки до письма. Наступний, десятий крок варто починати опановувати тільки у школі. Його побудовано так само, як і попередні: на основі усвідомленого виконання графічних рухів, подальшого вдосконалення зорово-просторового сприйняття, зорово-моторної координації, здатності до аналізу і синтезу, довільної регуляції уваги і організації діяльності. Але це вже тема для окремої розмови на сторінках видання для шкільних педагогів.
ДИДАКТИЧНА ГРА — ГОСПОДИНЯ
НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
Нікого не треба переконувати в тому, що навчання дошкільнят має бути ігровим, а отже роль різноманітних дидактичних ігор у ньому неоціненна. Тож плани і конспекти вихователів рясніють назвами ігор. Насправді ж слова "Діти, зараз будемо гратися" досить часто передують звичайним навчальним вправам. Запобігти підміні понять дидактична гра та вправа, усвідомити структуру цих форм роботи, їх особливості і місце в навчальному процесі допоможуть такі методичні рекомендації.
Значення дидактичних ігор
Для переорієнтації дошкільної освіти з навчально- дисциплінарної моделі на особистісно орієнтовану особлива роль надається дидактичній грі та іграшкам. Виконуючи неабияку навчальну функцію, вони забезпечують дитині психологічний комфорт, дають можливість практично застосовувати знання, а відтак сприяють становленню її життєвої компетенції. З раннього віку малята знайомляться з навколишнім світом, отримують відомості про різні предмети, їхні ознаки та особливості. Як правило, ці знання неповні та невпорядковані. Для їх уточнення та систематизації, а також практичного використання застосовують дидактичні ігри. Цей вид діяльності відомий з давніх-давен, згадаймо такі ігри для наймолодших, як "Печу-печу хлібчик", "Теслярики-молодці", "Сорока-злодійка". З'являються й сучасні новинки, часто створені на зразок популярних телевізійних передач: "Поле чудес", "Що? Де? Коли?" тощо.
Виховне значення дидактичних ігор полягає в тому, що вони сприяють розвиткові в дітей активності, самостійності, віри в свої сили, загартовують волю, навчають гідно перемагати та програвати. Цікава гра не набридає, а відтак, дає можливість самовдосконалюватися — малюки повертаються до неї знову й знову, запрошують до неї нових партнерів, придумують нові правила.
Класифікація дидактичних ігор
1. Ігри з дидактичними іграшками:
- народні дерев'яні іграшки: мотрійки, кулі, грибочки;
- інші складально-розбірні іграшки та вкладки.
Вони розвивають сенсорні здібності, дають можливість дітям раннього віку вправлятися в розрізнені величини, форми, кольору. Така іграшка сама спрямовує дії малюка (грибочок не складається, доки дитина не добере потрібні деталі).
2. Навчальні ігри з правилами:
- словесні та словесно-рухові ігри без опори на наочність ("Скажи навпаки", "Фарби", "Садівник", на виявлення алогізмів тощо);
- настільно-поліграфічні ігри (лото, доміно, маршрутні ігри).
У роботі з дітьми не варто обмежуватися використанням одного виду ігор, а натомість слід намагатися застосовувати якомога більше різноманітних варіантів. Наприклад, вивчаючи тему "Свійські тварини", можна пограти і в словесні ігри ("Відгадай за описом", "Хто більше назве", "Небилиця"), і в настільні — маршрутну чи карткову. Розробляти ігрові посібники, продумувати завдання та структуру гри нелегко. Про це свідчать і результати всеукраїнських конкурсів на кращі ігрові посібники, які систематично проводить науково-методичний відділ ігрових посібників, іграшок та ігрових середовищ НМЦ засобів навчання МОН України.
Дидактична гра чи звичайна вправа?
Найпоширеніша помилка, якої припускаються вихователі, розробляючи ігрові посібники, — спрощення структури дидактичної гри до рівня вправи, адже не беруться до уваги такі важливі елементи , як ігрове завдання та ігрові дії.
